ЧЕРЕМОШНЕ: ПАМ’ЯТЬ НЕ СТИРАЄТЬСЯ — ЖИВЕ!
Виписка з історичних нарисів….
... Яким болем пройнялися серця людей, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. 470 жителів села (Черемошне – від авт.) пішли на фронт, 47 загинуло під час війни, захищаючи рідну землю. Та велика Перемога не стала б дійсністю без мужності тих людей, які працювали в тилу. За багато-багато кілометрів, аж в Пензенську область було евакуйовано радгоспну ферму. Серед тих, хто супроводжував радгоспну худобу була і Ярошинська Антоніна Іванівна. Серце кривавилось від болю, коли залишала рідне село, але весь час дбала про те, щоб зберегти народне добре… А вже на початку липня 1944 р. село окупували фашисти. Так склалося історично, що в селі жили, і нині живуть представники різних національностей: українці, поляки, росіяни, чехи, німці. І в годину великого горя і випробувань кожна людина виявила свої найглибші душевні порухи. Окупанти підступно, серед ночі, забрали до концтабору людей, які заважали насаджувати «новий порядок», які не скорились «новій владі», не зрадили своїх ідеалів і були прикладом для інших в непохитній вірі в Перемогу.
Згадує Зінаїда Марківна Ярошинська, дочка Гвоздецького Марка Йосиповича: «Хоча мені було лише 6 років, тієї ночі мені не забути ніколи… Окупанти оточили наш дім, незважаючи на плач переляканих дітей,і розпачливе голосіння дружини. Батька, босого, не давши зібрати навіть найнеобхіднішого, забрали… Жителі Житомира, житомирського району знали про страшний, оточений колючим дротом район Житомира (нині це вул.. Гоголя), куди фашисти звозили наших співвітчизників, які для ворога були особливо небезпечними…
Старша сестра Зінаїди Марківни, Ніна, спробувала побачити батька, передати йому хоч взуття… Батька вона побачила… Під посиленою вартою з концтабору виїжджала машина в якій, серед інших змучених в’язнів, Ніна побачила батька. На ходу вона кинула в кузов машини черевики і крикнула у відчаї: «Тату, де тебе шукати?». Батько побачив, впізнав її, і кинувши вже не потрібне йому взуття назад, встиг крикнути: «Шукайте мене там, де свіжа могила!» Це були його останні слова».
Могилами наповнювався Богунський ліс. А сім’ю М. Гвоздецького окупанти вигнали з хати, мабуть, з розрахунку на те, що малолітні діти не виживуть, і не залишиться на нашій згорьованій землі продовження у прекрасної людини… Не всім дітям судилося вижити. Та все ж душа батькова може бути спокійною. Його нащадки гідні доброї пам’яті свого батька. За прекрасну самовіддану працю на честь Батьківщини, Н. М. Гвоздецьку було нагороджено орденом Леніна. Та це вже було після війни...
… Радість зустрічі з рідними людьми, які повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни для багатьох жителів була затьмарена тяжкими втратами синів, братів, батьків… У пам’яті народній вічно закарбувались імена людей, чиє життя, здоров’я, кращі роки життя були покладені на вівтар свободи і незалежності нашої землі. Багато воїнів зустріли світлий День Перемоги в Берліні (Острогряд Г. А., Бухмастов М. Ф.), були учасниками сталінградської битви, звільняли від фашистів не лише рідну землю, а й народи Європи. Про ті героїчні роки в селі нагадує Братська могила, в якій поховано офіцера Радянської Армії Славгородського та шістьох невідомих солдатів. Слідопитами Черемошненської школи було знайдено рідних офіцера, довгі роки велась переписка, приїздила на могилу до героя його сестра з Росії.
Братська могила радянських воїнів 1943 р. Південно-східна околиця села. У парку Слави. 200 м на схід від клубу. Поховано сім воїнів 7-ї гв. кавалерійської, 336-ї стрілецької дивізій, які загинули 19 листопада в бою за перше визволення села та 31 грудня 1943 р. при його остаточному визволенні від німецьких військ. Прізвище одного з них відоме — лейтенант С. Славгородський. Його іменем названо одну з вулиць с. Черемошне. 1957 р. на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна (вис. – 1,7 м). Постамент (вис. – 1,3 м) цегляний, тинькований. На його чільній грані викарбовано меморіальний напис.
ІЗ ПОШУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ УЧЕНИЦІ ЧЕРЕМОШНЕНСЬКОЇ ЗОШ КРІСТІНИ КОРОСТИЛЬОВОЇ (2017 Р.) ВИБІРКОВО
… Жінка-трудівниця, яка має талант хлібороба і за все, за що вона береться, в своєму трудовому житті, по своєму красиве, довершене, значиме. Це наша односельчанка Галина Андріївна Мазарчук, яка народилась в 1938 р. на Луганщині в сім’ї шахтаря-теслі і простої робітниці. Це жінка з нелегким дитинством і важкою жіночою долею, яка її закинула у наш край. При першій можливості у своїх розповідях пані Галина згадує про війну, тяжке дитинство… Вона говорить нам, що те що було у дитинстві пам’ятає найкраще. Дитяча пам'ять не стирається.
Про свого батька Андрія Олексійовича 1912 р.н. вона розповідає дуже мало. Знає лише, що коли розпочалась Друга світова війна в Україні, його забрали на фронт, на передову. Це був серпень – вересень 1941 року. Відтоді жодної звістки, пропав безвісти…
На скронях у Галини Андріївни ? сива паморозь, а у затишній хатині, як у музеї, багато фотографій рідних, друзів, знайомих… Серед усіх фото зупинилась на одному, особливому. Це світлина з невідомими для мене людьми. А коли запитала: хто це?, — то почула цікаву історію з вуст бабусі Галини, про те, як вона ще дитиною бачила весь жах розправи німців над льотчиками. «Змучені та виснажені, з надією вижити, вони спустились на парашутах із літака, який одразу впав на фермі у лісі. Їх було розстріляно. Але прикрим є те, що здали їх німцям свої люди. Всі такі молоді, могли б жити, але…, ? плачучи згадує гірке бабця. Я не пам’ятаю скільки їх було, але вони поховані у парку. Одна картина перед очима ? поховання солдатів… Бачила, як везли їх на підводі, а ми малі бігли навздогін із цікавістю та їздовий кричав, і проганяв нас нагайкою…».
У парку нашого села Черемошне є могила. Дехто її ще називає могилою солдата Славгородського. Про цього героя, визволителя, захисника ми нічого ніколи не чули, а лише називали це місце могилою солдата Володимира Славгородського.
Нас цікавило звідки ця людина, коли його поховали, за яких обставин? Лише Галина Андріївна говорила: «Після війни, не пригадаю точну дату, приїжджала мама Славгородського. Дуже душевною була ця зустріч. Яка мати змириться з таким?.. А от у 1968 році на День Перемоги приїжджали сестра із сином з Росії».
Отримана інформація від Галини Андріївни ще більше ставала загадковою, давала поштовх до дослідження. За рекомендаціями нашої вчительки історії ми звернулись до архівних даних і таки знайшли хоч трішки інформації про відомих невідомих…
Як виявилося, у парку не проста могила, а братська. Тут спочиває аж семеро визволителів та, на жаль, лише один із них відомий і звати його не Володимир, а Сергій Іванович Славгородський. Він народився у 1923 році очевидно у Воронежській області, бо з архівних документів бачимо, що призивався на військову службу (на війну) з Коротоякського РВК, Воронежської області, Коротоякського району у липні 1941 року. Про мужність і відвагу загиблого молодого лейтенанта гвардії С. І. Славгородського свідчать записи з книги подвигів, яку ми з цікавістю переглядали на сайті Подвиг народа. «10.11.1943 года при наступлении на город Коростишев тов. Славгородский показал умение в управлении и командовании взводом в бою. В этом бою его взвод уничтожил до 30 немецких солдат и офицеров. При выходе из гор. Житомир во время выхода полка из окружения его взвод шёл впереди полка и пробивал путь ».
На карті бойового шляху ми бачимо, як впевнено крокує у далекому 1943-у славний солдат Славгородський, як жене німця на захід, додому. Та не судилося, доля розпорядилась по-іншому. Наступний запис у справах лейтенанта Сергія Івановича 19.11.1943 року. Це дата захоронення Славгородського та його невідомих побратимів у парку села Черемошного.
Вже наступного дня, 20.11.1943 року видано «приказ» про посмертне нагородження Славгородського С. І. командира взводу 4-го Гвардійського Червонознаменного кавалерійського полку, 2-ї Гвардійської Червонознаменнї дивізії орденом Вітчизняної війни II ступеня. Ось історія короткого життя відстанню у 20 років. А скільки їх таких по світу знайшли прихисток у сирій землі, скільки зарослих могил, невідомих героїв?.. Скільки сліз, болю, зойків сердець?... Не злічити…. Не злічити й масштаби людської пам’яті, бо вона не вмирає.
