40 РОКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ: ПАМ’ЯТЬ, ЩО НЕ МАЄ ТЕРМІНУ ДАВНОСТІ
У Березівській громаді до 40-х роковин Чорнобильської трагедії вшанували учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — людей, які сорок років тому стали перед невидимою загрозою і зробили те, що було потрібно. Без вагань. Без права на відступ. Просто тому, що не могли інакше.
Напередодні цієї дати, 24 квітня, у сільській раді відбувся пам’ятний захід — стриманий, глибокий і щиро людяний, у межах якого було вручено подяки присутнім ліквідаторам та вдовам ліквідаторів.
Розпочали покладанням квітів до пам’ятного знака у селі Садки, встановленого до 30-х роковин трагедії. Саме в цьому селі свого часу починали нове життя люди, які змушені були залишити рідні домівки, забравши з собою лише найцінніше — спогади. Сьогодні біля пам’ятника — тиша, що говорить більше за слова. Тут — пам’ять, яка не стирається з роками. Тут земля, яку переселенці привезли із собою, як згадку про рідний край.
Очільник громади Михайло Яромов подякував ліквідаторам за їхню мужність і витримку, згадав тих, кого вже немає поруч, та наголосив, що підтримка цих людей залишається обов’язком громади.
Разом із тим, Михайло Валентинович пригадав і той час, коли громада приймала переселенців: у селах нинішніх Садківського та Василівського старостатів (тодішніх сільських радах) будувалися будинки, прокладалися водогони і газові мережі, зводилися школи — на новому місці крок за кроком зароджувалося життя в тих, кому його довелося починати з нуля.
Він також розповів, що на сьогодні у громаді проживає 34 ліквідатори, 10 вдів та одна дитина померлого ліквідатора, а загалом близько 400 осіб мають статус постраждалих від аварії на ЧАЕС.
На захід були запрошені всі ліквідатори та вдови, однак змогли бути присутні не всі — тим, хто не прийшов, подяки буде передано особисто.
До заходу долучилася представниця Пенсійного фонду України Оксана Лубякова. Після офіційної частини вона поспілкувалася з ліквідаторами, поцікавилася їхніми побутовими проблемами та питаннями соціального забезпечення, взявши окремі звернення в опрацювання.
Цього дня звучали і особисті історії — не з книжок, не з кіно, а з прожитого. Особливо зворушливим став виступ завідувачки відділу соціального захисту населення Ніни Герасимчук, яка поділилася особистими спогадами. Вона розповіла про своє дитинство, яке раптово розділилося на «до» і «після» — про дім, де вирувало життя, і про мить, коли все змінилося. Про вимушене переселення, страх і нерозуміння, адже дитячий розум не здатен осягнути невидиму загрозу. Про Садки, які стали другою домівкою — місцем, де довелося починати спочатку.
Своїми спогадами також поділився й Микола Мельник, а кожне слово, сказане ним цього дня, знаходило відгук у серцях присутніх, адже мають спільний біль один на всіх.
Атмосферу заходу доповнили ліричні пісенні композиції у виконанні школярів та працівників культури — стримані, проникливі, як тихий відгук пам’яті.
Це була зустріч без зайвого пафосу. Про людей, які стали на межі катастрофи. Про тих, хто вистояв. І про вдячність, яка не завершується одним днем.
